Деякі батьки говорять про те, що їхня дитина не хоче навчатися та сподіваються, що зі зміною школи зміниться мотивація до навчання. Як правило, дитина не хоче відвідувати школу де їй нецікаво, де вона не отримує задоволення від шкільного процесу.
Мотив (лат. motus – рух) – спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб людини.
Інтерес – це наявність пізнавальної потреби, і вона є в будь-якій дитині, головне її активізувати. Природнім мотивом навчальної діяльності є пізнавальний інтерес. Але не все в навчанні може викликати стійкий природний пізнавальний інтерес. Тому краще формувати та розвивати і пізнавальний, і соціальний типи навчальної мотивації. Навчальну мотивацію як пізнавальну, так і соціальну можна та потрібно формувати, використовуючи весь арсенал методів навчання: словесні, наочні, практичні, дидактичні та інші.
Інтерес, як головна складова навчальної пізнавальної мотивації, поділяється на три ознаки:
– позитивні емоції, які викликані діяльністю;
– пізнавальна складова (я дізнався про щось нове);
– результат (я це зробив).
Дуже важливо, щоб процеси мислення, уваги, пам’яті під час виконання завдань стали ефективнішими. Для цього потрібно, щоб їх супроводжували сильні емоції (радість, гнів, здивування та ін.) Треба уникати непосильних труднощів та дуже повільного темпу викладання матеріалу.
Методи формування пізнавального та соціального навчальних інтересів:
· Методи формування пізнавального навчального інтересу: дискусія, диспут, метод опори на власний пережитий досвід, рольові ігри, створення проблемних ситуацій та ін.
Як створити заняття емоційно-забарвленим? Невідомі та парадоксальні факти, складні та цікаві ситуації з життя відомих людей, незвичайні природні та соціальні явища можуть надихнути на створення особливого спілкування між вчителем, батьками та дитиною.
· Методи формування соціального навчального інтересу: позитивний приклад (приклад успішного родича, батьків, відомої людини, найкраще того, ким захоплюється дитина); бесіди-переконання ( обов’язково поцікавтесь думкою самої дитини); практичне привчання до виконання вимог, пояснення, заохочення(обов’язковий контроль з боку батьків за виконанням тих чи інших доручень).
Навчально-пізнавальні мотиви спочатку формуються, потім починають діяти автоматично як звичка, і нарешті у старшій школі стають усвідомленим вибором головної діяльності учня. Якісний розвиток інтелектуальних здібностей змалечку надає дитині більше шансів проявити та зберегти пізнавальний інтерес в навчанні. А головною запорукою успішності дитини є батьківська любов та гармонійне, розвиваюче спілкування щодня.
Ось декілька способів спілкування з дитиною для формування її мотивації:
1. “Давай подумаємо, де цьому можна навчитися?”
В Інтернеті подивитися, запитати у когось, в бібліотеку за книжкою сходити.
2. “Хочеш розповім, як я цьому навчилася?”
Дитина часто відчуває себе такою, що нічого не вміє серед всемогутніх дорослих і було б добре їй показати, що не завжди так було і не завжди так буде.
3. “Можливо є спосіб обійтися тим, що вмієш?”
Не виходить намалювати баранчика – малюй баранчика в коробці. Це дасть впевненість у своїх силах і коли-небудь баранчик вигляне з коробки.
4. “Спробуємо це зробити разом?”
Часто за словами про невміння стоїть небажання дитини залишатися наодинці з важкою або нудною справою.
5. “Давай я покажу тобі хитрий спосіб”.
Зрозуміло, що дитині хочеться не вчитися чомусь, а вже вміти це робити. І іноді є спосіб навчитися швидко.
6. “Хочеш навчитися або хочеш, щоб хтось зробив замість тебе?”
Швидше за все дитина вибере другий варіант, але рано чи пізно дійде справа і до першого.
7. “Давай розберемо цю велику справу на маленькі і з’ясуємо, з якими моментами ти зможеш впоратися, а з якими потрібно тобі допомогти.”
8. “Нічого страшного, але у тебе добре виходить … (напишіть разом список успіхів)”.
