Карантин продовжено ...

Інформаційний відеоролик для дітей про шкідливість сміття

УКРАЇНА ПРИЄДНАЛАСЯ ДО ГЛОБАЛЬНОГО РУХУ ПСИХОЛОГІВ ЗАДЛЯ ДІЙ ПРОТИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

По всьму світі зросла кількість випадків появи домашнього насильтства в часи пандемії COVID-19. Постійна представниця ПРООН в Україні Дафіна Герчева наводить такі дані у своєму інтер’ю до Kyivpost від 9 червня 2020.

Режим соціальної ізоляції, введений у багатьох країнах для уповільнення поширення захворювання, посилив іншу вже раніше наявну пандемію – домашнє насильство. Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) нещодавно повідомив про зростання на 20 % випадків насильства з боку інтимних партнерів, що спостерігалося у всьому світі за три місяці карантину.

Джерело: https://www.unfpa.org/sites/default/files/resource-pdf/COVID-19_impact_brief_for_UNFPA_24_April_2020_1.pdf

У травні 2020 року кількість кримінальних справ в Україні, пов'язаних із домашнім насильством, становила 1 511, натомість у травні 2019 року – 795. Звісно, ці цифри не відображають повної картини, адже частина випадків незадокументовані, оскільки постраждалі далеко не завжди звертаються по допомогу через страх помсти.

Джерело: дані з посилання на офіс головного прокурора наводить http://www.un.org.ua/ua/informatsiinyi-tsentr/news/4939-pandemiia-covid-19-zahostryla-problemu-domashnoho-nasylstva

Як ідеться у доповіді Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) за 2019 рік, лише 7% жінок в Україні, які постраждали від насильства з боку свого партнера, звернулися до поліції. Поліція та судова система часто не реагують на цю проблему, що відображає поширену в українському суспільстві думку, що домашнє насильство – це «особиста, сімейна справа», яка не стосується держави, і що постраждалі від насильства певною мірою самі його «спровокували».

Джерело: https://www.osce.org/files/f/documents/1/3/440312_0.pdf

Психологи з усього світу б’ють на спалах. Колеги з об’єднання GENFAMI наводять вражачі дані. Так лінії довіри вже в перші тижні карантину отримали більшу кількість дзвінків. В Іспанії у перші тижні карантину кількість звернень збільшилися на 26%, і зросла до 46%, в Поругалії на 32%, Кіпрі у перший тиждень кількість запитів про допомогу підвищилася на 30%, в Бразилії 40%, Великій Британії 25%, загалом країнах Європейського союзу 49%, в Колумбії у перші два тижні кількість дзвінків зросла на 46%, а після на 176%. Вражає?

Ми, Національна психологічна асоціація, закликаємо колег об’єднати зусилля. Ми хочемо створити карту ініціатив допомоги та робити більше просвітницьких матеріалів на цю тему, якщо ви хочете допомогти нам - поширте ці матеріали, напишіть нам на office@npa-ua.org, давайте будемо співпрацювати заради спільної мети. Також ви можете використовувати ваші власні історії, інформаційні матеріали, контакти, використовуючи хештеги #actionagainstviolence #globalpsychology. Тема насильства мовчазна тема, тож час заговорити про неї.

Скачати повноформатний бюлетень можна за посиланням

https://npa-ua.org/wp-content/uploads/2020/06/Ukrainian_GPLT_against-home-based-violence.pdf?fbclid=IwAR1AKeOUFRZeWddmr1SvGrt2D8gvgdBvO2bVjC0M7aQiTTJYA1YXQEFCZJM

Найважливіші речі у житті

"Золоті поради"

Як побороти лінь?

Спокій і подолання страху

Коли потрібно звернутися за психологічною допомогою

Щоб ти став кращим

Василь Сухомлинський

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

– Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук. – Може, в ній переночуємо?
– Так, це хатинка для дорожніх, – сказав дідусь.

Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.

Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому хлібинку та глечик з медом. Поручлежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро з водою.

Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.

– Хто це все поставив на стіл? – питає онук.

– Добрий чоловік, – мовив дідусь.

– Як це так? – дивується онук. – Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він. Для чого ж він старався?

– Щоб ти став кращим, – відповів дідусь.

Бо я – людина. Притча.

Василь Сухомлинський

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син.

Посеред шляху лежав камінь.  

Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.

Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.

— Дідусю, — запитав хлопчик, — Ви не бачили тут каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви також спіткнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чому ж ви прибрали камінь?
— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.
— Тату, — запитав він, — а Ви хіба не людина?

Поради старшокласникам

Протидіємо булінгу: чого НЕ треба робити вчителю

1. Стояти осторонь

Чекати і сподіватися, що проблема вирішиться сама собою – марно. Нічого не вирішиться, стане тільки гірше. Якщо ви бачите, що дитину ображають інші діти (а батьки цих дітей і поготів!), обов’язково втручайтеся. Це саме той випадок, коли краще зробити хоч щось, ніж нічого не робити. 

2. Не цікавитися життям своїх учнів та учениць

Так, головну роль у вихованні дитини відіграють її батьки, але й у школі вона проводить багато часу, а отже, вчительство не може лишитися осторонь. Необхідно з самого початку вибудовувати довірливі стосунки у класі, діти мають знати, що вони вам можуть довіряти, що ви не промовчите та захистите їх.

3. Забувати про шкільні правила та законодавство

4. Не давати дитині порад

Найгірше, що можна сказати учням та ученицям – це «Не звертай уваги». Відсутність реакції з боку жертви булінгу не зупиніть булера. Навпаки, агресор побачить, що реакції немає, а отже можна і далі робити, що заманеться.  

Психологи радять спочатку спробувати зупинити булера за допомогою вербальних засобів. Так, у випадку спроби агресії жертва має спочатку сказати: «Ти поводиш себе агресивно», а потім запитати: «Ти що, злий?» або «У тебе сьогодні поганий настрій?», потім варто продемонструвати, що ви розумієте, чому кривдник поводить себе саме так, і запитати: «Ти хочеш видатися крутим. Ти хочеш мене образити?». Такі слова змусять  кривдника розгубитися, і саме у цей момент необхідно розказати йому про власні почуття: «Мені не подобається, коли зі мною розмовляють у такому тоні/чіпають мої речі/намагаються спровокувати на бійку» тощо. Насамкінець варто навести аргументи: «Твоя поведінка суперечить правилам класу!».

Розкажіть, що говорити все це варто впевненим тоном, при цьому краще втриматися та не плакати, адже саме такої емоційної реакції і прагне булер.

5. Замовчувати справу

Так, ніхто не хоче, аби його клас чи школа «прославилися» через булінг. Але, приховавши такі факти, ви ризикуєте ще більше – якщо ситуація погіршиться, про неї все одно рано чи пізно дізнаються, тільки наслідки будуть набагато неприємнішими. Говорить із булерами, викликайте їхніх батьків, повідомте адміністрацію, зверніться до психолога, а якщо потрібно – і до вищих інстанцій.

6. Вважати, що одна виховна бесіда вирішить проблему

Ні, одна бесіда з булером та жертвою нічого не вирішує. Булінг – невипадкове явище, він пов’язаний з якостями особистості кривдника, який прагне встановити свою владу над іншими. Така людина робить все доволі виважено та холоднокровно, а отже і заходи щодо неї мають бути іншими. Саме тому булінг є викликом усій школі як організації, такі випадки вимагають системних рішень на рівні адміністрації, зміни самої організаційної структури.

7. Думати, що ви поганий вчитель

Коли у класі трапляються випадки булінгу, то дехто з вчителів та вчительок починає звинувачувати у цьому себе: «Якщо в мене це сталося, то я погано виховую дітей». Насправді булінг може трапитися у будь-якому класі й у будь-якого вчителя. Ви в цьому не винні. Так і само боротися одному теж не варто. Цькування можна перемогти тільки тоді, коли весь шкільний колектив об’єднується проти цього. Тільки системні та злагоджені дії допоможуть викорінити це явище.

ОБЕРЕЖНО БУЛІНГ

Як розпізнати булінг?

Як реагувати на булінг (цькування)

Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих – учителів, батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров’ю. Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратися із деякими ситуаціями. Ось кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

·  Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.  

·  Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви зможете спантеличити кривдника/кривдників, відволікати його/їх від наміру дошкулити вам.

·  Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.

·  Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров’я ситуації.

·  Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це може вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Телефони довіри, зокрема:

- Дитяча лінія 116 111 або 0800500225 (з 12.00 до 16.00);

- Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116000;

- Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116123 або 0800500335;

- Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0800 50 17 20;

- Уповноважений Президента України з прав дитини 044255 76 75;

- Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213103;

- Національна поліція України 102.

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ

Перейдіть за посиланням  права та обов'язки дітей

РОЗПОВІДЬ ПРО ДВА ГЛЕЧИКИ

В однієї китаянки похилого віку було два великі глечики. Кожен із них висів на одному з кінців коромисла, яке вона закріплювала на шиї. На одному глечику була тріщина, а другий – був цілим і завжди приносив всю воду повністю. А тріснутий глечик приходив лише наполовину заповненим, бо дорога від річки до будинку була довга. 

Так тривало досить довго. Жінка приносила додому лише півтора глечика води. Зрозуміло, що цілий глечик пишався собою, а тріснутий – був пригнічений і нещасний, він соромився своєї ущербності й засмучувався, що міг виконати лише половину своєї роботи.

Якось біля річки після двох років відчуття повного провалу звернувся тріснутий глечик до старої жінки: «Я соромлюся себе, вода стікає із моєї тріщини весь шлях від річки до будинку!»

Жінка усміхнулася й сказала: «А чи помітив ти, що з того боку над дорогою тягнеться грядка квітів, а з другого боку – немає? Адже я знала про твою тріщину й тому висадила квіти з твого боку. І щоразу, коли ми повертаємося додому, ти поливаєш їх. Я вже два роки збираю букети прекрасних квітів та прикрашаю ними стіл. Якби ти не був такий, як ти є, не було б цієї краси у моїм домі».

Цвяхи виховання

Життєва історія…  Єдиний син відбився від рук.

Випробувавши всі способи впливу, батько придумав нарешті от що: вкопав навпроти будинку  стовп  і після кожного поганого вчинку сина  забивав у цей стовп цвях.

Пройшов деякий час, і на стовпі не залишилось ані живого місця – весь він був утиканий цвяхами.

Ця картина вразила уяву сина. 

Тоді за кожен хороший його вчинок батько почав витягувати по одному цвяху.

І от настав урочистий момент: останній цвях витягнений із стовпа.

Але на сина це справило зовсім неочікуване враження: він гірко заплакав.

– Чому ти плачеш? – запитав батько. – Адже цвяхів на стовпі більше немає.

– Цвяхів немає – а дірки залишились!

Притча про ставлення до проблем

На початку лекції професор підняв склянку з невеликою кількістю води. Тримав її, доки усі студенти не звернули на нього увагу, а далі спитав:
– Скільки, на вашу думку, важить ця склянка?
– 50 грам!
– 100 грам!
– 125 грам! – припускали студенти.
– Я і сам не знаю, – зізнався професор, – щоб дізнатися, треба її поважити. Але питання у іншому: що буде, якщо я триматиму так склянку протягом кількох хвилин?
– Нічого, – відповіли студенти.
– Добре.
– А що буде, якщо я триматиму її годину? – знову запитав професор.
– У вас заболить рука, – відповів один зі студентів.
– Так. А що буде, якщо я, таким чином, протримаю склянку цілий день?
– Ваша рука оніміє, ви відчуєте сильну напругу у м’язах, і вам навіть може паралізувати руку.

Доведеться відправити вас у лікарню, – сказав студент під веселий сміх аудиторії.

– Дуже добре, – невимушено продовжував професор, – але чи змінилася вага склянки протягом цього часу?
– Ні, – відповіли.
– Тоді звідки з’явився

біль у плечі і напруга у м’язах?

Студенти були здивовані

і збиті з пантелику.

– Що мені треба зробити, щоб позбутися болю? – запитав професор.
– Опустити склянку, –

пролунала відповідь з аудиторії.

– Ось, – вигукнув професор, – точно так відбувається і з нашими життєвими проблемами та невдачами. Будете тримати їх в голові кілька хвилин – це нормально. Якщо думатимете про них більше часу – почнете відчувати біль. А якщо продовжуватимете в тому ж дусі і далі, це почне паралізувати вас. Ви не зможете

нічим іншим займатися.

Мораль:
Важливо обдумати ситуацію і зробити висновки, але ще важливіше відпускати ці проблеми від себе в кінці кожного дня, перед тим як йдете спати. Таким чином, ви без напруги

щоранку зможете прокидатися свіжими, бадьорими і готовими справлятися з життєвими ситуаціями.

Коли віддавати дитину в садочок та школу? Про вік готовності зі слів відомих психологів

Віддавати дитину в школу в шість, чи краще чекати семи років?

У якому віці малеча легше адаптується до дитсадка?

На ці питання шукають відповіді багато батьків.

Психологиня Світлана Ройз відповідає на ці питання часто, й навіть написала книгу "Я сьогодні йду у садок".

Мозок людини складається з двох півкуль.

Права півкуля гіперактивна у всіх дітей приблизно до 6,5 років. Там дуже багато різноманітної інформації: всі звуки, всі дотики, всі аромати, все, що ми відчуваємо із зовнішнього світу.

І воно все невпорядковане, бо ліва півкуля, яка допомагає впорядкувати цю інформацію, повністю включиться в роботу лише після 7 років.

Уявіть, в правій півкулі величезна кількість стимулів, а ліва ще не вміє гальмувати і виокремлювати лише якийсь один важливий сигнал.

Як думаєте, що в такі моменти відбувається з дитиною? Істерика, перенавантаження, бо не може витримати усі ці сигнали.

Коли комусь маленькому погано, коли поруч хтось плаче, у нас підвищується рівень кортизолу. Під його дією ми напружуємося, сердимося або починаємо метушитися.

Саме тому, коли діти хворіють, батьки починають сваритися між собою.

Коли відчуваєте напруження від плачу дитини, говоріть собі: "Все чудово. Моя гормональна система прекрасно працює. У мене є гормон кортизол. Робіть вдих та видих".

Щоб допомогти дитині в такі моменти, потрібно назвати на ім’я емоції, які вона відчуває: "Мабуть, ти засмутився, мабуть, ти сердишся". Або просто обійняти. 

Дитині, яку все дратує або яка перебуває у стресі, варто дати у ліву руку м’який предмет, щоб вона могла його стискати. Коли ми щось стискаємо у лівій руці, то беремо під контроль те, що відбувається у правій півкулі мозку. 

Одним зі способів сконцентруватися для дитини є розгойдування на стільці. Так вона відсіює зайві сигнали мозку. 

Для розвитку мозку дитини потрібен рух. Щоразу, коли наші діти рухаються, вони розвивають свій мозочок. І діти самі вигадують потрібні рухи: це ходіння по брівці, де треба балансувати, м’ячі, на яких можна стрибати.

Щоразу коли ваша маленька дитина кидає на підлогу величезну кількість разів предмети, вона тренує свій мозочок. 

Якщо хтось із учителів сказав, що ваша дитина не має здібностей до математики, то такій дитині просто необхідно трохи більше спортивних занять для стимуляції тім’яної частки мозку. Спорт пов’язаний із побудовою руху, з цим також пов’язане наше логічне мислення.

Які б рекомендації вам не давали, немає абсолютно правильних норм для ваших дітей. Існують ідеальні вікові норми для уявних ідеальних дітей.

Зараз в психології все більше відходять від поняття "норма" й приходять до "контурів розвитку", меж, в яких розвивається дитина.

Перший контур розвитку дитини називається "фізичний". Він триває приблизно від народження до 2 років.

У цей час всю інформацію про себе дитина отримує через відношення дорослих до її потреб та її тіла.

Погляд, яким мама дивиться на малюка у цьому віці, стає потім його самооцінкою.

Якщо перша сходинка розвитку буде міцною, дитина почуватиметься в безпеці серед чужих людей. 

Другий контур розвитку називається "особистісний" і триває від 2 до 4 років. У цей час дитина починає говорити про себе "я" і в її лексиконі з’являється слово "ні" – перше слово, яке допомагає вибудувати свої кордони. 

Батьки дитини, яка перебуває на другій сходинці розвитку, часто зіштовхуються із агресією. Ця агресія виникає не через те, що дитина агресивна сама по собі й не тому, що її погано виховують – просто вона вчиться позначати свої кордони.

Коли дитина починає говорити про себе "я", вона вже в стані проконтролювати процес дефекації. Тобто малюк, якого готують ходити на горщик, усвідомлено сяде покакати після того, як скаже про себе "я".

Щоразу, коли ми торкаємося дитини, її мозок отримує сигнал "я в безпеці".

Третій контур розвитку називається "міжособистісний контур спілкування" і триває з 4 до 7 років. У цей період у дитини визрівають кордони "я".

Ближче до 4 років – ідеальний вік, щоб віддавати дитину в дитсадок. А якщо це необхідно зробити до 4 років, то дитина має бути у невеликій групі, де проявлятимуть максимальну повагу до неї. 

Чим ближче до 7 років, тим кращий час для того, щоб віддавати дитину в школу. Тільки після 7 років дитина відчуватиме себе частиною соціальної групи зі своїми правилами та буде готова до того, що її називатимуть на прізвище.

До 7 років малеча живе в ігровій реальності. Гра розвиває мозок. Чим більше дитина встигне пограти до 7 років, тим успішнішою вона буде у навчанні.

***

Найкращі терапевтичні слова для малюка: "Я з тобою".

Для дитини більш безпечно, щоб батьки дозволяли собі якусь неідеальність, тому що поряд з ідеальними батьками дитина не розвивається, вони не дають їй можливості адаптуватися до зовнішнього світу. 

"Достатньо хороші батьки", за термінологією Дональда Віннікота – це батьки, які в першу чергу дозволяють собі турбуватися про себе. 

Завдання 8-місячної дитини, коли формуються прив’язаності, – повзти за татом та мамою (більшою мірою за мамою), доповзати до туалету, коли мама там, і під дверима кричати.

Достатньо хороша мама кричить з туалету дитині: "Я з тобою, попісяю і до тебе повернуся".

Ідеальна мама відкриває двері й одразу хапає дитину на руки.

Погана мама взагалі на цей крик не реагує.

Достатньо хороші батьки показують дитині, як вони можуть залишатися із нею в контакті і турбуватися про себе. Глобальна задача батьків полягає в тому, щоб навчити дітей виживати без них.

Достатньо хороші батьки дозволяють собі сказати дитині "Ні". 

Природа потурбувалася про виживання людства. Існує таке явище, як baby shape, це така маніпуляція природи: діти виглядають дуже мило, аби батьки не покинули їх, доки вони безпорадні.

Коли зовнішність дитини стає менш солодкою, це ознака того, що вона готова йти кудись розвиватися, вчитися виживати без дорослих.

Якщо кожна зі сходинок розвитку є міцною, дитина має достатній запас окситоцину для того, щоб впоратися із важливими завданнями у своєму житті. Сходинки розвитку можна доукомплектовувати у будь-якому віці.

Коли батькам важко з дитиною, вони мають пам’ятати чарівні слова: "Моя любов настільки велика, що я можу розчинити у ній і всі твої капризи, і всі твої істерики, і всю твою злість". 

50 соціальних навичок, яких потрібно навчити кожну дитину

Дитина – частина соціуму. Навіть якщо дитина часто мовчазна, відрізняється дуже спокійним характером, вона все одно щоденно контактує з однолітками, є частиною колективу, комунікує з дорослими людьми. Які соціальні навички потрібно прививати дитині, аби вона не лише комфортно, але й безпечно почувалася в соціумі?  

Стосунки з однолітками

1. Вміти самостійно залагоджувати конфлікти з однолітками.

2. Вміти радіти за успіхи інших.

3. Вміти співчувати.

4. Спокійно приймати критику на свою адресу.

5. Знати, що таке особистий простір іншої людини.

6. Навчитися просити вибачення.

7. Правильно реагувати на відповідь «НІ».

8. Не перебивати співрозмовника.

9. Не нахвалювати себе в присутності однолітків.

10. Не зловтішатися з чужих невдач.

11. Навчитися дружити.

12. Звертатися до інших по імені, з повагою, намагатися не вживати прізвизька.

13. Вміти не робити висновки про людину лише по її зовнішньому вигляду.

14. Розуміти, що всі люди – різні (знати про різницю національностей, віросповідання, мов тощо).

15. Вміти поступатися, йти на компроміси.

16. Не ігнорувати бажання інших.

17. Не вважати захоплення інших дурницями.

18. Уміти слухати та бути уважним до розповіді співрозмовника.

Соціальні навички в школі

19. Проявляти терпіння, вміти чекати (терпляче стояти в черзі, сидіти спокійно до дзвоника на перерву тощо).

20. Завжди доводити свою думку до кінця, вміти завершувати розповідь.

21. Спілкуватися в колективі.

22. Не боятися висловлювати ідеї, власне бачення.

Власні досягнення

23. Жити за щоденним режимом.

24. Не цуратися праці руками.

25. Чітко розуміти, що кожен вчинок завжди має свої наслідки.

26. Вміти відповідати за погані вчинки.

27. Вчитися сміливо казати правду.

28. Знати, що таке практичність.

29. Вміти планувати власний день.

30. Знати про корисні та шкідливі звички.

31. Ознайомитися з грішми, самостійно робити перші покупки, навчитися відповідально поводитися з грошима.

32. Проявляти любов, піклування до тварин.

33. Обрати для себе хобі.

Спілкування з дорослими, сім’єю

34. Проявляти повагу до дорослих.

35. Першою вітатися з дорослою людиною.

36. Знати про свої домашні обов’язки.

37. Знати про родинні свята (дні народження родичів, важливі сімейні дати).

38. Не соромитися просити про допомогу.

39. Бути обізнаним у правилах спілкування з незнайомими людьми (йдеться не лише про ввічливість, але й власну безпеку – знати про педофілів, грабіжників тощо).

40. Вміти озвучити, які емоції переживає зараз.

41. Уміти чітко розповідати батькам, як пройшов день.

42. Розуміти реакцію людей по жестах, міміці.

43. Виконувати доручення батьків.

44. Розуміти, що погані вчинки завдають болю іншим людям.

45. Розуміти, що біль може бути фізичним та душевним.

46. Контролювати свою поведінку в громадських місцях.

47. Допомагати людям похилого віку.

48. Завжди повідомляти батькам про свої плани.

49. Розуміти, яка інформація є сімейною і не потребує розголошування серед друзів.

50. Уміти поважати чужу працю.