Як помогти дитині та дорослому при панічних атаках

 

Публікація взята з сайту 

Дитячий психолог

Як мнавчитися казати "НІ"

 

Публікація взята 

Дитячий психолог

Способи підтримки себе і дитини від Світлани Ройз

 

Матеріали взято з сайту Дитячий психолог

Поради від психологині. Як говорити з дітьми про війну: кроки для розмови про складне

Триває вторгнення Росії в Україну. Збройні Сили України героїчно відбивають атаки ворога, а мільйони українців переховуються у бомбосховищах. Як говорити з дітьми про війну? Яких правил слід дотримуватися та чого точно не можна робити? 

Поради дає дитяча психологиня Маріанна Новаковська. 
Дати дитині відчуття безпеки
Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють, — отримають відповідь.
Терпляче відповідати на ті самі питання знову
Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

Давати тілесний контакт
У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди. 
Підготуватися до розмови
Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.
Відповідати лише на питання, які ставить дитина
Із 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.
Проговорювати рутинні речі
Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.
Нагадати, хто є поруч з дитиною
На небезпечній території повторювати план дій
Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — назвати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.
Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна. 
Показати згуртованість солдат
Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати — люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях, — треба дати розуміння, що вони там не самі, поруч з ними є ті, хто може про них подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття
Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за військових, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс — дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може висловити свої почуття словами. 
Зі школярами ділитися своїми думками
Дітям молодшого підліткового віку теж слід давати відповідь саме на поставлене питання. Можна ділитися своїми думками, почуттями. Але треба бути готовими, що діти молодшого підліткового віку і підлітки можуть мати свою точку зору і хотітимуть поділитися нею. Неодмінно слід давати їм таку можливість.
Із підлітками шукати відповіді разом
Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитися висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, разом знайти відповідь. Інформаційне поле — бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.
Долати внутрішній конфлікт діалогом
Важливо брати до уваги, яким є інформаційний фон у родині. Ставлення батьків може стикатись із думками, які дитина чує у своєму середовищі, і це викликатиме в неї внутрішній конфлікт. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками — це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема коли говоримо про насилля, війну.
Не формувати упередження
Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.
Не закріпити негативні реакції
Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно — батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. Надалі вона саме так реагуватиме на тривогу — агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.
Емоційний стан важливіший за слова
Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.
Звернути увагу на зміни в поведінці дитини
Коли дитина не ставить запитань — це не означає, що тема її не зачіпає. 
У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують — поводяться, як молодші, і навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності — смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез — це все ознаки, що щось відбувається.
За тривожних симптомів — дотримуватися ритуалів і розмовляти
Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у школі?» Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У моїй практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.

Грати 
Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило — з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.
Слухати дитину уважно
Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитеся очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».
Дати імпульс на дію
Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку військовим і запостити в соцмережах, надіслати допомогу на фронт. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.
Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці
Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.
Придумати власні ритуали
Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть — поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.
Називати речі своїми іменами
Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати — означає померти. Треба казати як є — людина померла, якщо дитина про це питає.
Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки
Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить — що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».
У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого
Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.
Контейнувати почуття
Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини — тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.
Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем 

Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратися з втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія — ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все — привід звернутися до фахівця.
Джерело Автор: Освіторія

Поради батькам для сексуального виховання дітей

 

Матеріали взяті зі сторінки Служба у справах дітей та сім'ї КМДА

Від гри до мети: як дитячі ігри та хобі впливають на вибір майбутньої професії

  Ігри в дитинстві впливають на майбутню кар'єру

Ким ти хочеш стати, коли виростеш? Це запитання, яке кожен чує в певний момент свого життя. Та чи замислювалися ви про те, що саме в дитинстві у нас і формуються погляди на майбутню професію. І на це впливає те, чим ми займаємося, коли маленькі. Адже ігри та хобі — це не просто розвага, а важлива частина розвитку дитини. Переклали для вас кілька досліджень і матеріалів, які розповідають про те, як дитячі ігри впливають на вибір професії та як хобі можуть наблизити дитину до успіху.

Згідно з новим дослідженням, майже половина опитаних дорослих (43%) стверджують, що вони реалізують свою дитячу мрію про професію.

Нещодавнє опитування 2000 дорослих у США, які мають дітей віком від 3 до 14 років, виявило цікавий зв’язок між іграми в дитинстві та обраною кар’єрою.

Третина опитаних повідомили, що те, як вони гралися в дитинстві, вплинуло на їхню подальшу кар’єру. У середньому респонденти визначилися із професією своєї мрії у віці 7 років і отримали цю роботу у віці 23 років.

В опитуванні розглядалися фактори, що вплинули на їхню кар’єру, причому 32% респондентів повідомили, що іграшки, якими вони гралися в дитинстві, вплинули на їхній кар’єрний шлях. Інші фактори варіювалися від занять (спорт, клуби тощо), у яких вони брали участь (50%), до медіа, які вони споживали (40%), а також кар’єр їхніх батьків (34%) та впливу друзів, братів і сестер (21%). 

Крім того, більшість опитаних дорослих, які працюють, повідомили, що сьогодні у своїй повсякденній роботі вони застосовують багато м’яких навичок, яких вони навчилися в дитинстві під час гри. Ці навички включають креативність (56%), роботу в команді (50%), розв’язання проблем (42%), емпатію (41%) та спілкування з іншими (39%). 

32% респондентів повідомили, що іграшки, якими вони гралися
в дитинстві, вплинули на їхній кар’єрний шлях. 

Хобі, пов’язані з іграми, — це не просто дитячі розваги, про які можна згадувати з ностальгією, а інтереси, які багато респондентів перенесли в доросле життя. Від малювання до музики, письма, науки тощо — результати цього опитування підкреслюють, що ігри залишаються потужним інструментом у будь-якому віці.

86% опитаних зараз заохочують своїх дітей грати з іграшками, щоб вони навчилися цінних навичок, які зможуть використовувати в дорослому житті. Хоча більшість опитаних повідомили, що часто заохочують своїх дітей гратися іграшками, які збагачують їхнє навчання, багато хто також сподівається, що ці іграшки надихнуть їх на майбутню кар’єру в таких галузях, як наука, техніка, інженерія, мистецтво та математика.

І не має значення, чи дитина перейде від рольової гри в лікаря до того, щоб ним стати. Важливо те, що вона отримує задоволення від цього процесу.

Як дитячі іграшки впливають на вибір професії

Коли діти пізнають навколишній світ через гру, дитячі іграшки, з якими вони взаємодіють, можуть формувати їхні когнітивні навички, інтереси та навіть майбутні прагнення.

Під час гри маленькі діти вчаться і розвивають базові навички, які залишаться з ними на все життя. Гра часто служить ранньою симуляцією дорослого світу: вона дозволяє дітям досліджувати ролі, завдання та сценарії розв’язання проблем, з якими стикаються дорослі. Гра з іграшками, наприклад, із будівельними кубиками або чайним сервізом, — це не просто розвага, а розвиток необхідних життєвих навичок. Так, чайний сервіз може заохотити дитину до соціальної гри, розвивати навички спілкування та гостинності, а гра з будівельними кубиками може стимулювати просторову орієнтацію та здатність розв’язувати проблеми. 

Ці основні компетенції часто зустрічаються в архітектурі, інженерії та дизайні. Тому типи дитячих іграшок, з якими взаємодіють діти, можуть стати воротами до їхніх майбутніх професій. Насправді багато архітекторів та інженерів згадують, як гра з іграшками в дитинстві привела їх до кар’єри в дизайні або будівництві.

Докторка Жаклін Хардінг, фахівчиня з дитячої поведінки, припускає, що участь у повторюваних іграх у дитинстві може закладатися в пам’яті і потенційно впливати на вибір майбутньої кар’єри на несвідомому рівні. Пані Хардінг також зазначає, що радість, яку діти відчувають від гри з іграшками в ранньому віці, може значно вплинути на їхні рішення та прагнення в майбутньому.

Цей погляд збігається з результатами дослідження, проведеного серед 1000 батьків дітей віком від 0 до 7 років, яке показало, що 75% з них купують іграшки з надією сприяти довгостроковому успіху своїх дітей.

Радість, яку діти відчувають від гри з іграшками в ранньому віці, може значно вплинути на їхні рішення та прагнення в майбутньому.

Як хобі можуть наблизити дитину до успіху

Хобі — це більше, ніж просто спосіб провести час. Вони пробуджують цікавість, розвивають навички та допомагають формувати нас як особистостей. І коли ми даємо дітям можливість досліджувати свої інтереси, особливо поза класом, то допомагаємо їм відкрити в собі те, чого вони б інакше не знайшли. 

Ми всі бачили, як дитина радіє, спробувавши щось нове і зрозумівши, що їй це подобається. Кулінарія, малювання, конструювання роботів або командні види спорту — ці заняття допомагають дітям розвивати творчі здібності та впевненість у собі.

Завдяки хобі діти вчаться розв’язувати проблеми, досягати складних цілей, розпоряджатися своїм часом і працювати над досягненням мети.

Під тиском навчання, домашніх завдань і часу, проведеного за екраном, хобі можуть відійти на другий план. Але виділити для них місце важливо. Хобі дають дітям те, що школа не завжди може дати: час для вільного дослідження, здорового ризику та самовираження без оцінки.

Вони також розвивають практичні навички. Завдяки хобі діти вчаться розв’язувати проблеми, досягати складних цілей, розпоряджатися своїм часом і працювати над досягненням мети. Саме такі навички допомагають їм у школі та в дорослому житті.

Дослідження Національного інституту здоров’я показують, що дозвілля може зменшити стрес, покращити роботу мозку та розвинути творчі здібності. Тож так, дозволяючи дітям гратися, будувати та досліджувати, ви насправді допомагаєте їм досягти успіху в школі.

Допомога дітям у пошуку улюбленого хобі

Не кожна дитина відразу знає, що її захоплює, і це нормально. Дослідження є частиною процесу. Ось кілька способів допомогти знайти те, що сподобається.

☝Запропонуйте різноманітні враження. Дозвольте дітям спробувати різні речі. Школи часто пропонують недорогі заняття або клуби, які знайомлять дітей з усім — від музики до робототехніки.

☝Зверніть увагу на те, що привертає дитячу увагу. Чи малює дитина в кожному зошиті? Чи завжди будує з кубиків або бавиться технікою? Слідуйте за цими підказками та пропонуйте можливості для поглиблення навичок.

☝Заохочуйте групові заняття. Соціальні хобі — спорт, театр або клуби програмування, допомагають дітям спілкуватися з однолітками, розвивати навички командної роботи та залишатися мотивованими.

☝Будьте гнучкими. Для дітей нормально змінювати інтереси. Підтримуйте їхній шлях, а не тільки результат. Згодом вони знайдуть те, що їм до душі.

☝Приєднуйтесь, коли можете. Деякі хобі приносять більше задоволення, коли ними діляться. Готуйте разом. Майструйте щось усією сім’єю. У класах запрошуйте учнів демонструвати свої інтереси та ділитися своїми навичками з іншими.

Коли хобі стають шляхом

Варто також подумати про те, що хобі іноді можуть стати майбутнім професійним шляхом. Хоча важко уявити, що захоплення дитини відеоіграми перетвориться на щось більше, насправді багато хобі можуть стати цінними професійними навичками. Наприклад, любов до ігор може привести до кар’єри в дизайні ігор або кіберспорті. Так само захоплення фотографією може перерости в професійну кар’єру фотографа. 

Із розвитком цифрових платформ те, що починається як хобі, часто може перетворитися на додатковий заробіток або навіть повну зайнятість. Підтримуючи хобі дитини, ми не тільки допомагаємо їй розвиватися як особистості, а й відкриваємо майбутні можливості, про які вона, можливо, і не замислювалася.

Сучасне навчальне середовище дає нам більше гнучкості, ніж будь-коли. Завдяки онлайн-курсам, позашкільним клубам та незалежним проєктам учні можуть розвивати свої хобі відповідно до свого розкладу та стилю навчання.

Те, що починається як хобі, часто може перетворитися на додатковий заробіток або навіть на повну зайнятість.

Ці гнучкі можливості допомагають учням набути впевненості та взяти на себе відповідальність за своє навчання. А коли дитина бачить, що її захоплення сприймають серйозно, вона з більшою ймовірністю буде продовжувати займатися ним і розвиватися.

По суті, хобі та ігри — це не просто розвага. Вони є інструментами для зростання, спілкування та самопізнання. Незалежно від того, чи ваша дитина вчиться грати на музичному інструменті, бере участь у спільних іграх чи досліджує природу, ці заняття можуть сформувати її особистість і те, ким вона стане в майбутньому.

Тому продовжуйте заохочувати її цікавість. Дозвольте їй пробувати нові речі. Радійте процесу, навіть якщо він хаотичний або короткочасний. Адже ці моменти можуть стати початком чогось дійсно значущого.

Публікація Автор: Олена Коваль, сайт osvitoria.org 

Цифрова безпека: як захистити свій простір

10 лютого — День безпечного інтернету. Це не просто дата в календарі, а привід нагадати собі: ваша приватність — це не страх перед світом, це ваша суперсила. Це право вирішувати, хто має доступ до ваших емоцій, локацій та спогадів.

Публічність не має означати вразливість. Ви не зобов’язані бути відкритими для всіх 24/7. Кожен та кожна з нас має право на «цифрову тишу» та безпеку, яка починається з кількох кліків у налаштуваннях.

Як повернути контроль над своїм акаунтом? Ми підготували для вас покроковий гайд для Telegram, Viber та Instagram. Це прості дії, які займають кілька хвилин, але дарують спокій надовго.

Гортайте карусель та налаштовуйте свій комфорт.

Пам’ятайте: безпека — це не разова акція, це звичка і щира турбота про себе та своїх близьких.

Збережіть цей допис, щоб не загубити інструкції, та поділіться ним з тими, про кого дбаєте. 

\

Джерело Допис користувача Національна тренерська та медіаторська мережа