За статистикою 40% батьків занадто опікають своїх дітей. Це називають гіпертурботою або гіперопікою.
З одного боку, це нормальне бажання — захистити дитину від небезпек, хвороб, ушкоджень, токсичних людей і всього, що може їй/йому нашкодити. Тим паче, чи буває забагато любові? Таке взагалі можливо?
З одного боку, це нормальне бажання — захистити дитину від небезпек, хвороб, ушкоджень, токсичних людей і всього, що може їй/йому нашкодити. Тим паче, чи буває забагато любові? Таке взагалі можливо?
Проте з часом контроль і бажання опікуватися потрібно послаблювати, оскільки це необхідно для правильного розвитку дитини. І робити це потрібно з моменту, коли він або вона міцно стає на ноги: відпустити руку, дозволити грати з іншими малюками.
Надмірний прояв любові та турботи може бути травматичним для обох сторін: батьки не можуть відпустити, а дитина не може розпочати самостійне життя. Гіпертурбота або ж гіперопіка: чим вона шкідлива і чи можна зашкодити любов’ю?
Головною і найсерйознішою проблемою, яка виникає у дітей через гіперопіку — відсутність усвідомлення себе як окремої особистості, тобто практичне “злиття” з батьками/особами, що їх замінюють. Наслідки можуть бути доволі серйозними: коли дитина виростає, він або вона не може приймати самостійні рішення, не прислухається до себе, тому що їй/йому завжди казали що і як робити. Такі діти зазвичай не знають, чого вони самі хочуть насправді. І це не тільки про якісь глобальні бажання, але і про буденні речі. Адже за дитину завжди все “хотіли” батьки або особи, що їх замінюють.
Це — страх перед навколишнім світом, оскільки там може не бути поруч людини, яка розповість, що потрібно робити. Як наслідок — неможливість діяти самостійно. До того ж, така дитина очікуватиме поблажливого і виключно доброзичливого ставлення до себе від інших людей, а ці очікування можуть взагалі не виправдатись.
Як правило гіперопіка притаманна тим, кого виховували так само. Або тим, кому нанесли суттєві травми в дитинстві і вони не хочуть цього повторити зі своїми дітьми. Це постійні нав’язливі думки, почуття тривоги і страху. Або якщо немовля народилось слабшим/ою чи недоношеним/ою.
Чи можна з цим впоратись або ж побороти в собі бажання надмірної турботи?
1. Можна звернутися до психотерапевта/ки — це допоможе зрозуміти, в чому корінь проблеми і як її вирішити. Можливо, є сенс для спільної терапії з дитиною.
2. Спробувати контролювати свої думки і, власне, себе, замість того, щоб стежити за кожним рухом/кроком дитини.
3. Розширити кордони і перелік свобод для дитини. Потрібно навчитись довіряти їй або йому і дати можливість робити свій власний вибір.
4. Поговорити з дитиною про те, що він/вона відчуває, чого хоче і як бачить своє життя.
Спробувати відпустити доньку на ночівлю до подружки або відправити сина до літнього табору. Це не страшно, це необхідно для вас обох.
5. Подумайте про себе. Адже ви окрема особистість і маєте своє життя. Знайдіть нове цікаве хобі, щоб змістити трошки фокус уваги від дитини на себе.
Якщо ви знайшли у себе синдроми гіперопіки і вам потрібна консультація — телефонуйте на Національну гарячу лінію для дітей та молоді або пишіть в наші соціальні мережі. Ми цілодобово на зв’язку.
Проєкт «Підтримка Національної гарячої лінії для дітей та молоді. Фаза 2» виконується Громадською організацією «Ла Страда-Україна» і Дитячим фондом ООН (UNICEF Ukraine), за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)
