В однієї китаянки похилого віку було два великі глечики. Кожен із них висів на одному з кінців коромисла, яке вона закріплювала на шиї. На одному глечику була тріщина, а другий – був цілим і завжди приносив всю воду повністю. А тріснутий глечик приходив лише наполовину заповненим, бо дорога від річки до будинку була довга.
Так тривало досить довго. Жінка приносила додому лише півтора глечика води. Зрозуміло, що цілий глечик пишався собою, а тріснутий – був пригнічений і нещасний, він соромився своєї ущербності й засмучувався, що міг виконати лише половину своєї роботи.
Якось біля річки після двох років відчуття повного провалу звернувся тріснутий глечик до старої жінки: «Я соромлюся себе, вода стікає із моєї тріщини весь шлях від річки до будинку!»
Жінка усміхнулася й сказала: «А чи помітив ти, що з того боку над дорогою тягнеться грядка квітів, а з другого боку – немає? Адже я знала про твою тріщину й тому висадила квіти з твого боку. І щоразу, коли ми повертаємося додому, ти поливаєш їх. Я вже два роки збираю букети прекрасних квітів та прикрашаю ними стіл. Якби ти не був такий, як ти є, не було б цієї краси у моїм домі».
Немає коментарів:
Дописати коментар